Блог компанії

Після інсульту відновлюються всі: хтось – більше, хтось – менше.

Після інсульту відновлюються всі: хтось – більше, хтось – менше.

Розмовляла: Ірина Кондратюк

Що під силу фізичній реабілітації у відновленні людей, які перенесли інсульт? Коли і як довго потрібно займатися фізичною терапією, щоб досягнути результатів? Та на які результати можна розраховувати? Деталями зі своєї практики та історіями пацієнтів ділиться Олег Чернецький, фізичний терапевт Медичного центру “Інново”, який спеціалізується на фізичній реабілітації при неврологічних порушеннях.

Олеже, на Вашу думку, наскільки доступною та поширеною серед людей є інформація про необхідність фізичної терапії після перенесення інсульту? Чи лікарі зазвичай її доносять до пацієнтів?

– Поширеність самої патології є дуже великою. Також, за статистикою, третина людей, які перенесли інсульт, це ще є люди працездатного віку. І уявіть собі, що тільки приблизно 10-15% з них повертаються до трудової діяльності. Тобто настільки серйозним є це захворювання та настільки сильний відбиток воно залишає на здоров’ї людини. Чи люди знають про необхідність реабілітації після інсульту? З такими пацієнтами лікарі займаються мало, більшою частиною в момент, коли вони є в стаціонарі лікарні. Надалі їх скеровують на поліклінічне амбулаторне лікування, де є чітке медикаментозне керування цим станом. Таблетками такі пацієнти стабілізовані, немає повторення інсульту, – і це дуже важливо. Але все ж таки в Україні, загалом, є невисокий відсоток людей, які отримують фізичну реабілітацію після інсульту. Зазвичай це може бути тільки в умовах лікарні, – в кращому випадку, – якщо до пацієнта підійшли і з ним позаймались. Якщо людина вже сидить, стоїть, коли її виписують додому, вона вже більш-менш собою володіє, але є велика частина людей, які на момент виписки є менш самостійними. І час до часу до них додому просто приходить їхній лікар-невропатолог. В кращому випадку, їм радить реабілітолога, який приходить до них додому. Але такими послугами користується також маленький відсоток людей. А зазвичай до людини додому просто приходить масажист і робить масаж верхньої і нижньої кінцівок, – і все.

Загалом, лікарі в лікарнях і в поліклініках дуже зацікавлені в реабілітації пацієнтів і вони радять її. Але як такої системи реабілітації післяінсультних осіб в Україні ми не маємо. В розвинених країнах світу це давно налагоджений механізм ведення таких пацієнтів. Немає такого, що людей виписують, відправляють додому, і вони просто вдома лежать і не знають, що їм робити. Одного разу до мене звернулися люди, коли минуло сім років після інсульту, сім років! Я два рази перепитав, у якому році стався інсульт, і не міг повірити. Це був найгірший випадок з точки зору відношення до пацієнта з яким я зустрічався. Сім років люди просто не знали, що їм робити. Здебільшого, люди нічого не знають про реабілітацію, в кращому випадку, знають, що їм треба поробити масаж, і це знову ж таки, якщо вони десь це могли почути від когось. Однак, це мізерна частина фізичної реабілітації, якої потребує людина після інсульту.

–  Коли, наскільки швидко, варто розпочати відновлення людини? І насправді наскільки вагомою частиною лікування після перенесення мозкового інсульту є фізична реабілітація?

– Коли потрібно розпочати реабілітацію пацієнта, чітко визначає лікар, це залежить від кількох факторів, зокрема, від розмірів ураження. Найшвидше – вже на другий чи третій день після інсульту, коли людина ще є в лікарні. З людьми реабілітацією займаються навіть в реанімації. В гострий період, коли пацієнт ще мало рухається, фізична реабілітація скерована на те, щоб запобігти ускладненням. Тобто попередити майбутні можливі проблеми, такі як: пролежні, застійні явища у легенях, порушення циркуляції крові та ін. Пізніше людина мусить навчитися правильно, безпечно переміщуватись в ліжку, сідати, щоб не впасти, потім вставати, ходити з допоміжними засобами та без них. І цього її повинен навчити фізичний терапевт. Тобто фізична реабілітація є дуже потрібною для таких людей. В стаціонарах у нас це вже більш-менш забезпечено. Але йдеться про те, що людина виходить зі стаціонару, і якщо нею не займатися, а тільки сподіватися на спонтанне відновлення… то в когось воно відбувається, а комусь треба працювати, працювати й працювати, щоб навчитися тим чи іншим рухам. І тут я наголошую навчитися. Ми більшою мірою вчимо пацієнта наприклад ходи в нових умовах роботи м’язів, ніж “розробляємо функцію ходи”. Також неможливо в стаціонарі навчити людину повністю всім моментам, бо ми не знаємо домашніх умов пацієнта. Зазвичай людина після інсульту лежить в стаціонарі 21 день. Якщо загальний стан пацієнта є стабільний, то його виписують ще швидше, але не ставлять на один рівень по важливості його функції. Тобто виписують додому: “А вдома вже собі відновлюйтеся!” Частка реабілітації є дуже важливою.

Часто ми чуємо, що найсприятливіший період для відновлення – перших півроку-рік після інсульту. Проте ми знаємо, що процес нейропластичності на цьому не зупиняється. Є дослідження в яких навмисно залучають людей, що перенесли інсульт поза два роки тому і реабілітація є успішною. Але перший рік потрібно використати якнайплідніше, адже у цей період людина найбільше реагує на відновлення функцій нижніх та верхніх кінцівок.

Які наслідки саме для фізичного здоров’я може мати людина після перенесення інсульту?

– Найбільшим за відсотками наслідком інсульту є ураження опорно-рухового апарату, а вже після цього йдуть розлади психіки, мовлення та інші. Фактично у 80 % післяінсультних пацієнтів є розлади, такі як: парез або плегія. Це означає, що у людини певною мірою або повністю відмовляє одна сторона тіла: права рука та права нога або навпаки – ліва сторона тіла. Відповідно, коли у людини не працює нога, насамперед, відбувається порушення ходьби. А це, беззаперечно, найнеобхідніша функція людини. І розлад ходьби є найбільш травматичним для людини, тому що така особа стає неповноцінною. Тобто людина часто потребує сторонньої допомоги і є залежною в побуті. Тому на першому місці зі звернень пацієнтів є їхнє бажання відновити функцію ходи. Другим найбільшим запитом є максимальне використання верхньої кінцівки, задіяння її в самообслуговуванні, в побуті, можливість виконання дрібної моторики, дрібним рухам.

Яких успіхів у покращенні стану пацієнта можна досягнути завдяки фізичній реабілітації? Тобто людина, умовно, працює півроку-рік… Але наскільки можна відновитись? Чи можна після інсульту відновитись повністю?

– Можна відновитись повністю. Це знову ж таки дуже залежить як від медичних/клінічних складових (зокрема від локалізації та об’єму ураження) так і від роботи всієї мультидисциплінарної команди (наприклад вибір фізичним терапевтом правильної стратегії фізичної терапії та ін). Але тут краще підходить термін не відновиться, а навчиться. Наприклад краще сказати так — таких пацієнтів можна навчитися повної незалежності. Чому так, бо функція ходи (як і всі інші функції набуті до інсульту, наприклад плавання чи їзда на велосипеді) є записана в мозку і після інсульту нікуди не стирається. Ми, повторююсь, навчаємо пацієнта ходи в нових умовах і таким чином дещо ніби дописуємо, а не створюємо щось зовсім нове. Але це більше потрібно розуміти саме фізичному терапевту, а не пацієнту чи лікарю. Лікар оглянувши пацієнта і бачивши його в динаміці, знаючи його прогноз (є сприятливим, чи несприятливим) не може стовідсотково сказати, яким пацієнт до нього прийде наступного разу. Зі всіма пацієнтами можна досягнути покращення їхнього стану. Є приклади як повного відновлення людей, які були лежачими і мали навіть ще паралельні порушення: психічні, емоційні, мовленнєві. Так само є приклади недовідновлення, тільки компенсації чи заміщення. Тут головне правильно і вчасно визначити стратегію реабілітаційного втручання. Тобто, наприклад, функція ходьби у людини буде, але вона буде іншою, ніж була раніше. Це теж великий показник, коли людина після інсульту не ходила, а її навчили ходити, навіть якщо функція ходьби у людини буде дещо іншою. Так само часто функція верхньої кінцівки відновлюється не до кінця, тобто людина виконує “грубі” рухи, але не може виконати “дрібних” рухів, вони виходять нечіткими. В таких випадках гарно допомагає використання додаткових пристосувань, наприклад, таких як функціональна рукавиця SAEBOGlove або функціональний ортез SAEBOStep, які ми застосовуємо під час реабілітації у нашому Медичному центрі.

Тобто не можна подивитися на діагноз пацієнта та одразу чітко сказати: “Ви відновитеся повністю” або “Ви не відновитеся”. Певною мірою відновлюються всі, але хтось відновлюється більше, хтось – менше.  В нейрореабілітації я працюю вже понад вісім років, займався з багатьма післяінсультними пацієнтами, але усі випадки – різні, хоча навіть діагнози, вік стать та інше у людей можуть бути однаковими. Інсульт на інсульт не подібний. Проте ми знаємо, що запорукою успішної реабілітації є робота фізичного терапевта за чітким алгоритмом, в основі якого є генерація гіпотез з подальшою їх перевіркою.

Наведіть, будь ласка, приклади, з якими пацієнтами Вам доводилося працювати та яким був результат?

– Наведу приклад останнього пацієнта, з яким ми нещодавно закінчили курс нейрореабілітації. Ми займалися по дві години на день впродовж 21-го дня. Пацієнт ходив тільки з допомогою, ходьба була неправильною: він тягнув за собою ногу. Ми його навчили правильно ходити, навчили повністю самостійно переміщуватися, навчили правильно сідати і вставати. Перший курс пройшов дуже успішно: людина ходить правильно, самостійно, наразі з допоміжним засобом, але є сприятливий прогноз. Ми бачимо, яка група м’язів у цього пацієнта є найбільш важливою (значущою) у навчанні ходи без допоміжних засобів. Також будемо робити акцент на реабілітацію руки. Визначили стратегію втручання та план дій на другий курс. І з більшістю пацієнтів потрібно займатися фактично курс за курсом, між ними даючи перерву хоча би на два тижні. У нашому Медичному центрі пацієнти проходили і по чотири, п’ять і більше курсів нейрореабілітації. Один з них зараз розпочинатиме шостий. І ми постійно досягаємо покращення функції, що є складовою у досягненні спільних цілей реабілітації.

Також у моїй практиці були пацієнти, які просто лежали, не їли, не пили, мали психічні розлади. Чітко пам’ятаю одного свого пацієнта, який був у саме у такому важкому стані, був дуже худим, навіть не їв, тільки лежав. Але ми з ним встали, навчилися ходити самостійно, вийшли на двір. Його рідні не могли в це повірити. Зараз часто його зустрічаю на вулиці, він ходить повністю самостійно, без допоміжних засобів, рука та нога відновилися повністю. При тому, що людина мала 56 років, настільки гарно відбулося його відновлення. Ми займалися два місяці фактично безперервно, по п’ять разів на тиждень. Пацієнт мав одне заняття на день разом зі мною і одне-два, а часом й три заняття як домашнє завдання, які він виконував. І це дуже важливо! Тому що ми, фізичні терапевти, даємо напрямок, шлях, але все одно дуже багато залежить від пацієнта.

Були також випадки, коли люди після реабілітації купували автомобілі та пересідали в авто. І вони живуть повністю незалежно, мало чим відрізняються від інших. До людини часом треба добре придивитися, щоб відрізнити її від здорової і “прив’язати” до неї інсульт.

З Ваших спостережень, яким є ставлення до фізичної реабілітації після інсульту людей, котрі зіштовхнулися з такою проблемою у своїй сімї?

– Зазвичай пацієнти переконані, що за день-два просто встануть та підуть, зовсім не оцінюючи свого стану. Буває навпаки: лежать, при цьому маючи всі можливості, щоб вчитися вставати та ходити. Треба людину обстежити, показати їй, у чому вона має проблеми, показати її сильні сторони, що вона може робити, бо часом люди просто не знають, що вони можуть. А часом обстеження покаже, що потрібно заборонити певну активність, наприклад самостійну ходу пацієнта з високим ризиком падінь. І тоді людина миттєво оцінює свій стан і розуміє, що, окрім медикаментозного лікування, їй потрібна кваліфікована фізична реабілітація. Тому після такої проблеми як інсульт робота з фізичним терапевтом є дуже важливою.

Якими можуть бути поради для сім’ї пацієнта: якими мають бути дії, підтримка та допомога рідних під час реабілітаційного процесу?

– Переважно реабілітолог займається з людиною один раз на день. Звичайно, це є замало. І ми одразу говоримо про це та вчимо людину, яка опікується пацієнтом, як виконувати з ним вправи вдома. Адже є багато вправ з допомогою, які пацієнт не зможе виконати сам. І правильно надати йому цю допомогу, щоб замість нього не виконати певний рух, теж треба вміти. Дуже важливою є участь пацієнта у фізичній терапії як з реабілітологом так і з опікуном. Тому частиною реабілітації є робота з ближніми пацієнта. Також рідні повинні нагадувати людині про те, що потрібно зробити вправи, контролювати їх виконання.

Завжди саме сім’я, діти, батьки, родина, опікуни шукають реабілітацію для людини, яка перенесла інсульт. Тому що рідні розуміють, що людину треба ставити на ноги, з нею треба ходити, і сім’я є найбільш зацікавленою в цьому. Часом сам пацієнт, в силу його психічних розладів, може не мати бажання до реабілітації і відмовляється від неї. Над людиною можуть стояти всі, просити-благати, а пацієнт може сказати: “Я не хочу і все! Мене все влаштовує! Мені головне могти дивитися у вікно!”. Такі випадки бувають, рідко, але бувають. А коли реабілітолог може заохотити пацієнта, коли пацієнт є вмотивований, це запорука успіху.

Дуже добре, коли реабілітація відбувається не вдома, а в умовах реабілітаційного центру. Насамперед, того, чого можна досягнути, займаючись в центрі та використовуючи відповідне обладнання, просто неможливо досягнути в домашніх умовах. Також, перебуваючи в реабілітаційному центрі, пацієнт бачить, як відбувається процес довкола, як займаються інші пацієнти. Це дуже мотивує таких пацієнтів. Він хоче займатися більше і краще, хоче бути, як всі, – здоровим. І якщо ще й в домашніх умовах пацієнт має підтримку від рідних, то все це позитивно впливає на його реабілітацію.