Руд Вонг Чанг: “У фізичній терапії в Україні я бачу великий поступ вперед”

Розмовляла Ірина Кондратюк

Фізичний терапевт з Нідерландів Руд Вонг Чанг провів у Львові другу частину тренінгу “Вступ у нейрореабілітацію в педіатрії”. У семінарі, який тривав у навчально-реабілітаційному центрі “Джерело” з 16 по 18 лютого, взяли участь фізичні терапевти з різних міст України, серед них – і фізичний терапевт Медичного центру “Інново” Оксана Мамай. У перерві між навчанням ми поцікавилися, яким є погляд нідерландського спеціаліста щодо розвитку фізичної терапії в Україні.

– Які основні відмінності Ви спостерігаєте у підході до фізичної реабілітації в Україні та в Нідерландах?

–  Базова освіта в Нідерландах є, звичайно, вищою, ніж в Україні. В Голландії студенти мають більше знань і навичок, є більший фокус студентів на аналізі, власне на практичному застосуванні знань. В Нідерландах є дуже багато специфічних конкретних курсів для терапевтів, які працюють в галузі педіатрії. Цього, на жаль, немає в Україні.

–  Саме тому Ви приїхали до нас?

–  Це одна з причин, чому я тут.

–  В якому напрямку, на Ваш погляд, зараз рухається Україна в сфері фізичної реабілітації? Що нам потрібно ще запровадити для того, щоб цей рух був стрімкішим?

– Я вже приїжджаю в Україну 12 років поспіль і бачу, що дуже багато хороших експертів є у навчально-реабілітаційному центрі “Джерело”, багато з них здобули освіту за кордоном. І я проводжу в цьому центрі багато різних курсів, тобто тут вже накопичуються певні знання і досвід.
У Львівському університеті фізичної культури є кафедра фізичної реабілітації, в межах цієї програми також було проведено дуже багато різних курсів. Окрім того, за ці 12 років була створена Українська асоціація фізичної терапії, що також стало великим кроком вперед. Ця Асоціація визнана на міжнародному рівні, серед її учаснів вже також проведено дуже багато курсів, дуже багато знань, навичок накопичено. Тобто в Україні я вже бачу серйозний прогрес, великий поступ вперед.
І за ці 12 років нам вдалося виявити тих хороших українських спеціалістів, які також мають потенціал бути тренерами, власне навчати когось іншого. І ми намагаємось застосувати їхній досвід, їхні знання для того, щоб вони передавали їх іншим. На сьогоднішній день, я бачу, що, можливо, найбільшим викликом в Україні є потреба в консолідації цих всіх знань, навичок і в тому, щоби визнання цих знань було не лише на рівні фахівців, а й на рівні Міністерства охорони здоров’я. Щоби таким чином було забезпечено розповсюдження цього досвіду і знань по всій країні.
Складність і полягає у тому, яким чином нам передати далі ці знання, тобто поширити дійсно по всій країні. І однією з причин, чому ми вирішили провести у реабілітаційному центрі “Джерело” курс “Вступ у нейрореабілітацію в педіатрії” і запросити на нього представників з різних міст України, є власне спроба допомогти цьому процесу.

– Батьки, які вже не один рік займаються зі своєю дитиною фізичною терапією, все одно завжди шукають щось нове у цій сфері. Які підходи, методи фізичної реабілітації, на Вашу думку, в Європі є дійсно новими та ефективними?

– Це досить важке запитання… Але я бачу таку тенденцію у Західних країнах, що коли ми працюємо з дітьми, у нас все-таки сім’я є в центрі. Тобто запит від конкретної сім’ї, який виходить з потреби дитини, – це вже є тим, що впливає на планування нашої діяльності як терапевтів. Це означає, що ми не лише працюємо з батьками дитини, а ми розглядаємо їх як повноцінних партнерів, їхня думка, їхнє бажання є для нас пріоритетними. І вони власне нас скеровують у нашій роботі. І якщо в Україні цей підхід лише зароджується, то в Європі така практика є прийнятою вже досить давно.
Також в Західних країнах ми все-таки робимо більший наголос на функціональність. Тобто що би ми не тренували: чи, наприклад, силу м’язів, чи мобільність суглобів, чи загалом певну фізичну здатність, це не обов’язково автоматично призводить до покращення якості життя і функціональності дитини. Науково доведено, що якщо ви хочете покращити якість і певну діяльність, потрібно тренувати саме ту діяльність. Це означає, що в європейських, Західних країнах фізичний терапевт не буде виключно фокусуватись на передумовах, тобто, наприклад, на силі м’язів, але він вже працюватиме суто з певним видом діяльності. На відміну від цього, в Україні я все ще часто спостерігаю, що думають так: “Якщо я тренуватиму силу м’язів чи впливатиму на покращення тонусу м’язів, то автоматично діяльність стане кращою”. На жаль, це не так.

– Які запитання зазвичай Вам ставлять батьки дітей, з якими Ви працюєте? Що для батьків найчастіше є відкриттям?

– Насправді кожна сім’я, кожні батьки є різними, унікальними. Головне наше завдання – йти в тонус разом з ними, з їхніми побажаннями, з їхньою конкретною ситуацією. Але загалом, я спостерігаю, що дуже багато батьків приємно вражені, що вони можуть впливати на вибір, що фактично вибір є за ними, що вони відіграють велику роль у процесі реабілітації.

– Нерідко батьки, які мають дітей з особливими потребами, можуть, не знати, до прикладу, таких речей як правильне переміщення дитини… Яким чином має відбуватися освіта батьків у цій сфері? Як це виглядає в Нідерландах?

– Потрібно працювати разом з батьками і бути для них, для батьків тренером, а не лише вказувати їм, що робити. Працювати з батьками, виходячи з їхньої конкретної ситуації, з їхнього конкретного дому. Тобто відвідувати їх вдома і вже тоді давати їм конретні поради. В Голландії, на відміну від України, є таке поняття як деінституалізація. Тобто дітки з неповносправністю живуть вдома, вони не є в певних закладах, і тому батьки радше не приходять з дитиною до спеціалістів у центр, а спеціалісти відвідують їх вдома і дивляться на конкретну ситуацію, в якій перебуває сім’я.

Фото надане НРЦ “Джерело”